Після розлучення поділ майна — це завжди непросте питання. Але особливо складно, коли справа доходить до домашніх тварин. Бо для суду це — майно. А для людей — член родини. І тут уже не працює принцип "розділимо навпіл", як з меблями чи банківським рахунком.
Юридично домашні тварини — це не "живі істоти, що мають права", а особливий вид майна. Таке визначення закріплено в статті 180 Цивільного кодексу України. Тобто, якщо кіт або собака були придбані під час шлюбу — вони автоматично вважаються спільною власністю. А спільне — за загальним правилом — ділиться.
Але ось нюанс: у натурі поділити тварину неможливо. Тож тут діє зовсім інший підхід.
Домовленість без суду — найкращий варіант
Якщо між колишніми є порозуміння, то питання з улюбленцем вирішується набагато простіше. Подружжя може домовитися, хто забирає тварину, коли можна бачитися з нею, і навіть хто оплачуватиме витрати на утримання. Формально така домовленість може бути й усною. Але юристи все ж радять фіксувати її письмово — раптом хтось передумає.
Ці домовленості — це повноцінне волевиявлення сторін. Закон цього не забороняє. А отже, за згодою — все вирішується без участі суду.
Якщо згоди немає — втручається суд
Тут починається найцікавіше. Бо хоч тварина і вважається майном, суди підходять до неї не зовсім як до "речі". Вони визнають її неподільною і передають у власність одному з подружжя. Другому, відповідно, присуджують грошову компенсацію — зазвичай це половина ринкової вартості.
Хоча, бувають і цікаві випадки. Інколи суд формально визнає право кожного з колишніх подружжя на половину — тобто спільне володіння. Але така практика зустрічається рідко: суди визнають, що для тварини це стрес, а для людей — нескінченний конфлікт.
Що враховує суд при прийнятті рішення
Рішення в таких справах — це не просто формальність. Суд оцінює кілька важливих моментів:
- Хто вказаний у документах як власник (ветпаспорт, чип, реєстрація).
- Хто реально доглядав за твариною.
- На кого оформлені витрати — чеки на харчування, ліки, аксесуари.
- З ким тварина мешкала останнім часом.
- Які у сторін є умови для утримання: житло, час, стабільність.
- Особливі обставини — наприклад, якщо тварина виконує спеціальні функції: собака-поводир, терапевтична підтримка, зв'язок із дитиною.
Суд буде зважувати не лише формальні ознаки, а й реальні життєві обставини. Особливо — коли є діти. Бо часто саме їхнє право на спілкування з улюбленцем стає вирішальним.
Докази, які допоможуть в суді
Без доказів — ніяк. Тому варто заздалегідь подбати про те, щоб усе, що пов’язане з утриманням тварини, було задокументовано. Наприклад:
- ветеринарний паспорт;
- сертифікати, родовід, чипування;
- договір купівлі (якщо є);
- чеки на корм, ліки, аксесуари;
- покази свідків (сусідів, родичів);
- висновок експерта про вартість тварини.
Оцінка — окрема історія. Якщо справа дійшла до компенсації, суд може вимагати незалежної експертизи. Тоді експерт оцінює все: породу, вік, здоров’я, родовід.
Міністерство юстиції неодноразово наголошувало: у спорах щодо тварин багато чого вирішується не формально, а з урахуванням емоційного зв’язку та турботи. І хоча за буквою закону — це майно, все ж судді намагаються підходити до справи по-людськи.
У реальності тварина після розлучення — не про юридику, а про чутливість. Бо, як би не звучало в законах, це не об'єкт, а живе створіння з прихильністю, звичками й прив’язаністю. І до цього треба підходити не лише з документами, а й з розумінням.
Джерело: 5692.com.ua