У світі, де майже кожен другий має телефон у кишені, все ще лишається чимало людей, які цього самого телефону… бояться. Не фізично, звісно, а коли мова заходить про дзвінки. Дивно звучить, але страх перед телефонними розмовами — цілком реальне явище. І воно настільки поширене, що отримало навіть свою назву — телефобія. Ця фобія, що належить до форм соціальної тривожності, стає все більш актуальною у світі, де домінує текстове спілкування.
Телефобія: страх дзвінків у цифрову епоху
Телефон у сучасному житті — річ буденна. Дзвонити, писати, гортати новини — здається, прості дії. Але є люди, для яких звук вхідного дзвінка — як грім серед ясного неба. І це не перебільшення. Такий страх має своє медичне ім’я — телефобія. Вперше про нього заговорили ще у 90-х у Великобританії. Відтоді цю фобію офіційно віднесли до форм соціальної тривожності.
Цікаво, що ця проблема не така вже й рідкісна. Як показало одне опитування серед британських офісних працівників, понад 60% респондентів відчували дискомфорт, коли дзвонив телефон. І ще цікавіше: що молодші люди — то сильніше ця тривога. Наприклад, серед міленіалів (тих, хто народився між 1981 та 1996 роками) таких було аж 76%, тоді як серед старшого покоління, так званих бебі-бумерів, — лише близько 40%.
Чим викликаний страх телефонних дзвінків
Чим же викликаний цей страх? У більшості випадків — соціальним тиском. Людина боїться неочікуваної розмови, не знає, як реагувати, що сказати. Особливо якщо на тому кінці дроту — хтось незнайомий або офіційний. Наприклад, менеджер банку, рекрутер чи продавець із кол-центру.
У голові прокручується ціла купа думок: а що як я щось ляпну не те? А якщо співрозмовник роздратується? А раптом я зіпсую враження? Це типова реакція людей з високим рівнем тривожності.
Телефонна розмова, на відміну від листування в месенджерах чи електронкою, не дає шансу на "паузу". Там усе в режимі реального часу — відповідай одразу. Нема часу обміркувати, перечитати, підредагувати.
До цього додається ще один нюанс — голос. Дехто просто не сприймає власне звучання. Воно здається чужим, не таким, як у голові. Через це людина може уникати розмов навіть з близькими.
Ще одна важлива річ — у телефоні ми не бачимо реакції співрозмовника. Немає міміки, жестів, візуального контакту. А це — величезна частина комунікації. Через це співрозмовник ніби стає "невидимим", а отже — більш лячним. Саме тому, до речі, дехто легше сприймає відеодзвінки: там обличчя є, і це трохи заспокоює.
Як боротися з телефобією
Телефонна фобія може стати реальною перепоною. Наприклад, на роботі: якщо людина не може подзвонити колезі чи начальству, починаються складнощі з комунікацією. А далі — вже й з кар’єрою.
Як боротися? Один з методів — терапія поступового занурення. Це коли людину поступово вчать взаємодіяти з тим, чого вона боїться. Починається все з простого: зателефонувати, скажімо, в кафе і дізнатися, до котрої вони працюють. Потім — подзвонити знайомому, з яким давно не спілкувались. Такі дрібні кроки поступово знижують рівень тривоги. І з часом людина починає відчувати: страх уже не такий сильний.
Час визнати проблему
Телефобія — не просто "каприз" чи лінь говорити. Це реальна психологічна проблема, яка може ускладнити життя в найнеочікуваніших ситуаціях. Ігнорувати її — значить ігнорувати потребу в допомозі. Варто визнати цей страх і працювати з ним — тоді навіть найгучніший дзвінок не злякає, а розмова стане звичним і комфортним інструментом спілкування. Це крок до того, щоб повернути собі контроль над власною комунікацією.
Джерело: 5692.com.ua
