За останні півтора року до кадрового резерву держслужби для деокупованих територій внесли 3 015 кандидатів. Це люди, які готові працювати на благо країни в умовах післявоєнної реальності. Про це повідомило Національне агентство з питань державної служби.
Цифри, які говорять самі за себе
За цей період у спеціальній електронній системі було зареєстровано 3 229 анкет. Цікаво, що з них 1 770 – від чоловіків, а 1 459 – від жінок. Хтось подає заявку із впевненістю, а комусь відмовляють: 213 анкет не пройшли через невідповідність критеріям.
А хто ж ці люди
Тут узагалі повний мікс. Є діючі чиновники, депутати, військові, а є журналісти, волонтери, навіть громадські діячі. Хтось із них уже працює на державній службі, а хтось — тільки планує. Ну, і ще приємно знати, що серед них є люди з реальним бажанням допомогти країні. Це не просто "паперові" кадри.
Ось уявіть: людина, яка раніше волонтерила на фронті, тепер хоче допомагати відновлювати дороги чи адмінбудівлі. Або, скажімо, журналіст, який брав інтерв’ю в зоні бойових дій, тепер вирішив стати частиною нової державної системи. Це надихає.
Куди всі ці люди хочуть потрапити
Тут усе логічно.
- Крим і Севастополь,
- Донеччина,
- Запоріжжя,
- Херсонщина.
Це ті регіони, які обирають найчастіше.
Цікаво, що саме ці області найбільше потребують допомоги, і, здається, кандидати це розуміють.
Щодо роботи, то сфери теж більш-менш зрозумілі: адміністративне керівництво, державний нагляд, боротьба з корупцією, управління персоналом. А ще — надання публічних послуг. Це ті самі речі, без яких нормальне життя просто не запустити.
Але проблеми залишаються
Тут варто сказати чесно: попри всі ці гарні цифри й зусилля, ситуація все одно складна. Як уже згадувалося, у державних структурах усе ще є більше 33 тисяч вакантних місць. І це не тільки у великих містах. Маленькі містечка теж потребують людей, які знають, як і що робити.
Що їх мотивує
До речі, це дуже цікаве питання. З одного боку, є прості речі: стабільна зарплата, офіційна робота. Але ж це не все. Для багатьох головним стимулом стала можливість зробити щось справді важливе.
Ось подумайте: війна, нестабільність, але люди все одно хочуть працювати на державу. Їх не лякають труднощі чи ризики. Це і є той "стрижень", який рухає Україну вперед, навіть коли здається, що сили на межі.
Той факт, що тисячі людей готові працювати для відновлення України, вже говорить багато про що. Кожен із них — це маленький крок до великої перемоги. І, можливо, хтось із нас теж захоче приєднатися.
Джерело: 5692.com.ua
