А ви знали, що десь дві третини малюків від 3 до 8 років мають уявних друзів? Ну, тобто тих, кого не бачать дорослі, але хто для дитини – цілком реальний співрозмовник, напарник у пригодах, а інколи навіть головний порадник. Дехто з таких вигаданих персонажів затримується надовго — аж до підліткового віку. І це не якась рідкість чи "відхилення", а абсолютно нормальна річ, особливо серед дітей із живою уявою.
Що цікаво, хлопці й дівчата створюють зовсім різних персонажів. Маленькі принцеси найчастіше уявляють себе в ролі наставниць: їхні друзі — це немовлята, тваринки чи просто хтось, ким можна опікуватися. А ось хлопчики… О, тут вже з’являються супергерої, могутні створіння або таємничі істоти, які знають трохи більше за свого маленького творця. Комусь потрібен такий собі всезнаючий напарник, а комусь — невидимий союзник для боротьби з уявними ворогами.
Чи всі уявні друзі однакові
Ні, і це ще один цікавий момент. Одні — це такі собі "примарні приятелі", яких не видно, не можна торкнутися, але вони наче поруч. А є й інші — ті, що живуть у ляльках, плюшевих ведмедиках, а то й у простих предметах. Пам’ятаєте, як у дитинстві можна було розмовляти зі старою подушкою, ніби вона все розуміє? Ось вам і персоніфікація предметів.
До речі, більшість дітей чудово розуміють, що їхній друг не зовсім справжній. Але, погодьтеся, яка різниця, якщо цей друг допомагає робити світ цікавішим?
Для чого взагалі це потрібно
Хтось скаже: "Ну ясно, це від самотності". Але ні, не зовсім. Уявні друзі – це не про нестачу живого спілкування, а про бажання дитини творити власний світ, де вона головний режисер.
Ось вам три найпоширеніші причини, чому діти "заводять" невидимих товаришів:
- Бути головним. Це такий собі спосіб контролю: дитина вчить уявного друга, дає йому завдання, вигадує йому правила.
- Емоційна підтримка. Іноді малюки проговорюють через уявного друга свої страхи, радощі, а інколи навіть влаштовують з ним "сварки", щоб навчитися справлятися з конфліктами в реальному житті.
- Маніпуляція дорослими. "Це не я намалював на стіні, це мій друг!" або "Він каже, що нам ще треба погуляти!". Ой, ці хитруни.
А якщо це погано
Колись, ще у 1945 році, один відомий лікар Бенджамін Спок заявив, що якщо у 4-річної дитини є уявний друг – це тривожний дзвіночок. Але, чесно кажучи, сучасні психологи тільки посміхаються, коли чують таке. Навпаки, діти з уявними друзями часто виростають дуже креативними, емоційно розвиненими та комунікабельними.
До речі, серед дорослих теж є "щасливчики", які в дитинстві мали вигаданих друзів. Наприклад, Джоан Роулінг – авторка "Гаррі Поттера". Уявляєте, якби їй заборонили фантазувати? Можливо, ми ніколи б не дізналися про Хогвартс!
Якщо у дитини є уявний друг — що робити
Перш за все, не панікувати. Якщо малюк веселий, комунікабельний, грається з іншими дітьми – значить, все добре. Просто спостерігайте. Дитинство – це ж той час, коли світ ще повний магії. І якщо у когось із малюків є невидимий приятель, то, можливо, цей друг допомагає йому розібратися зі світом, навчитися спілкуватися, створювати історії. А одного дня цей уявний персонаж просто "поїде у подорож" або "переїде в інше місто" – саме так зазвичай діти прощаються зі своїми вигаданими друзями.
Тож нехай вони собі живуть, ці чарівні товариші. Головне, щоб у дитячому світі завжди було місце для фантазії.
Джерело: 5692.com.ua
