Українські науковці продовжують роботу зі встановлення точної кількості жертв Голодомору 1932-1933 років та відновлення їхніх імен. За скромними підрахунками, тоді від голоду загинуло щонайменше 4,5 мільйона осіб.
Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів завідувач відділу дослідження геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів Національного музею Голодомору-геноциду, доктор філософії в галузі історії Михайло Костів.
Щонайменше 4,5 мільйона жертв
"Зараз учені говорять про щонайменше 4,5 мільйона жертв, але дослідження досі тривають. Смерть кожної людини – величезна трагедія, тож науковцям варто робити все можливе, щоб дослідити якомога більше імен невинно убитих людей, обставини їхньої смерті, місця масового поховання", – пояснив Костів.
Одним з головних джерел інформації залишаються записи РАГСів – реєстрації смертей, які вели у сільрадах та міських органах.
"Важливими документами, які дають відомості про імена жертв Голодомору, є офіційні записи РАГСів… Таких записів маємо до 900 тисяч. Але з цієї статистики випали цілі райони, бо по них не збереглися дані", – зазначив історик.
У 2008 році за ініціативи тодішнього президента Віктора Ющенка було створено масштабний проект – Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років. До неї увійшли 19 томів, але робота над окремими регіонами продовжувалася і пізніше.
"Наприклад, у Харківській області ще у 2018 році було видано додатковий том книги", – уточнює Костів.
Жертви голоду. Харків, 1933 р. (фото: А. Вінербергер)
Місце масового поховання на Харківщині (фото: А. Вінербергер)
Також дослідники активно спираються на свідчення очевидців, записані у різні роки до й після здобуття Україною незалежності.
"Люди розповідали про родичів, сусідів, однокласників, які померли від голоду. Вони розуміли масштаб цього злочину і важливість відновлення пам’яті… хотіли, щоб хоча б імена загиблих збереглися", – каже історик.
У радянські часи говорити про Голодомор було заборонено, тому перші пам’ятні знаки на честь загиблих почали з’являтися лише у пізній період існування СРСР – здебільшого на кладовищах.
Діти гинули масово: "Дитбудинки перетворювалися на табори смерті"
Особливо драматичною була ситуація з дітьми. Чим молодша була дитина, тим менші шанси вона мала вижити.
"Великою трагедією того часу були дитячі будинки для сиріт, які перетворювалися на "табори смерті". Пристойного забезпечення у них не було", – наголошує Костів.
Він навів свідчення очевидців про дитбудинок у Миргороді на Полтавщині.
"Навесні 1933-го діти виходили на подвір’я і рвали траву, щоб хоча б щось з’їсти. Вони просто намагалися вижити", – розповідає історик.
За його словами, облік смертності в таких закладах був далеким від точності. У деяких випадках у документах дітей записували під вигаданими іменами.
"У Запоріжжі зафіксовані випадки, коли вихованців називали вигаданими іменами… На честь діячів, які підтримували комуністичний режим. Наприклад, Бернарда Шоу", – зазначає Костів.
Дослідники також розглядають версію, що в окремих містах, зокрема Запоріжжі, померлих дітей могли закопувати прямо біля дитячих будинків, адже система поховань була фактично зруйнована від масштабів смертності.
Читайте також про те, що щорічно в останню суботу листопада в Україні вшановують жертв Голодомору. У пам'ять про померлих українці запалюють свічки на підвіконні. Ініціатором проведення такої акції є американський історик, дослідник Голодомору в Україні Джеймс Мейс. Вперше про свій задум він розповів у колонці "Свіча у вікні", яку опублікували в газеті "День" 18 лютого 2003 року.
Раніше ми писали про те, що ВМС оприлюднили тисячі кримінальних справ, пов'язаних з Голодомором. Вони доступні на електронній карті.
