Розарій у Кам’янському – улюблене місце відпочинку для декількох поколінь містян. Його створили за ініціативи головної архітекторки підприємства “ДніпроАзоту” Валентини Федорівни Матчиної та дбайливо підтримували протягом років. Утім, зараз ця територія опинилася під загрозою занепаду. Через економічні труднощі “ДніпроАзот”, яке досі опікувалося об’єктом, більше не має змоги утримувати його власним коштом. Тож тривають перемовини щодо передачі розарію в комунальну власність міста. Як з’явилася ідея створити розарій та хто за цим стоїть, розповіли в профкомі “ДніпроАзоту” за підтримки директора музею історії підприємства Л. Я. Орлянської та архіваріуса А. Л. Полуяхтової.
Ідея, що стала символом
У 1975 році, напередодні 30-річчя Перемоги над нацизмом, на ДПО “Азот” ще працювало чимало “фронтовиків і трудівників тилу”. Вони добре пам’ятали, якою ціною далася перемога, і розуміли: шана героям не повинна бути формальною. Саме тоді головна архітекторка Валентина Матчина запропонувала створити в парку підприємства сад безперервного цвітіння – розарій – як живу згадку про загиблих.
На її думку, це не мав бути типовий радянський монумент із граніту чи бронзи. У її баченні пам’ять жила б разом із трояндами, півоніями, анемонами та іншими рослинами. А сад, за її словами, мав “бути казкою замість руїни”.
Проєкт, народжений з болю й любові
Ідею підтримали одноголосно. Архіви АТ “ДніпроАзот” зберігають протокол наради, що відбулася 17 лютого 1975 року, де затвердили план реконструкції парку й створення розарію. Назва пам’ятника була визначена одразу – “Пам’яті Загиблих у Великій Вітчизняній війні” [ідеться про Другу світову, утім, радянська влада іменувала протистояння СРСР і Німеччини саме так, – ред.]. Ініціатива отримала активну підтримку від керівництва заводу та колективу. Усі роботи проводили силами цехів і служб комбінату.
У роботі брали участь тисячі “азотників”. Люди також приходили на суботники, працювали над благоустроєм території, садили дерева, викорчовували старі кущі, мостили алеї, створювали альпійську гірку. Цитата з заводської газети за 1975 рік свідчить:
На суботник вийшли учасники Великої Вітчизняної війни Петро Іванович Фокін та Олександр Михайлович Бакерія. Вони показали зразки ударної праці на будівництві розарію.
Жива пам’ять у квітах
Розарій був задуманий як простір, що не просто нагадує про минуле, а говорить про нього мовою краси. У роки найбільшого розквіту колекція троянд налічувала понад 200 видів. Завдяки зв’язкам Валентини Матчиної сад поповнювали рідкісними та декоративними рослинами з різних куточків СРСР: з Криму, Карпат, країн Балтії, Нікітського ботанічного саду. Саме вона завезла в місто форзицію, якої до того тут не було, деревоподібні півонії, анемони, тамариски. Розарій став не лише меморіалом, а й ботанічною перлиною.
У кожному кущі троянд, у кожній барвистій клумбі – частинка душі архітектора, яка не змирилася з тим, що пам’ять може бути холодною. Її ідея була глибоко особистою. Валентина Матчина говорила:
Я – з 1924 року, і війна буквально прокрокувала під вікнами нашої школи – кирзовими чобітьми моїх хлопчаків-однокласників. Вони йшли на фронт… і більше я їх ніколи не побачила. Я все думала, якої пам’яті гідні мої загиблі хлопчаки? І ось – розарій….
Доля, присвячена місту
Валентина Федорівна Матчина була жінкою з непростою долею. Народжена в 1924 році, вона пережила війну, працювала в госпіталі санітаркою, навчалася, попри труднощі. У 1952 році її відрядили на хімкомбінат у Кам’янському, де вона пропрацювала архітектором понад 40 років. Саме завдяки її професіоналізму, ентузіазму й людяності Соцмісто стало красивішим, зеленішим, зручнішим. Вона проєктувала сквери, майданчики, алеї – усе, щоб Кам’янське дихало красою.
Розарій став її головною творчою і моральною спадщиною. Навіть коли Валентина Матчина вже відійшла від справ, вона продовжувала доглядати за садом як майстер із благоустрою.
Сьогодення: сад, що продовжує квітнути
Сьогодні розарій продовжує жити. Утім, через економічні труднощі підприємство "ДніпроАзот" наразі не може утримувати цей об’єкт.
У зв’язку з цим мер Кам'янського Андрій Білоусов запропонував голові правління "ДніпроАзоту" Сергію Сідорову передати розарій у комунальну власність міста. Це дасть змогу зберегти цей унікальний та особливий для кам'янчан простір і забезпечити його належне функціонування.
Очікую на позитивну відповідь від керівництва "ДніпроАзоту" і готовий до конструктивного діалогу задля збереження цього місця для мешканців Кам’янського, – розповів міський голова.
Джерело: 5692.com.ua
