Страхітливі автомобілі на велетенських колесах час від часу трапляються нам в фільмах, телепередачах – і в якості дитячих іграшок. А який в них, власне, сенс? Автожурналісти rbc.ua розбирались з походженням і призначенням машин під назвою бігфут.
Про те, які бувають в автомобілі запасні гальма, читайте в матеріалі РБК-Україна.
З точки зору серйозної дорослої людини це якась дурня, але ж для чогось їх будують, витрачаючи кошти і виробничі ресурси? Насправді всьому є пояснення, і цьому неординарному явищу також.
Як придумали бігфут
Перш за все, ці автомобілі на велетенських колесах не призначені для шляхів загального користування. Вони частина чи то технічного виду спорту, чи то шоу, і будують їх спеціально для таких видовищних евентів. Але почалося все випадково: спочатку це були просто пікапи, хіба що трохи ліфтовані – з піднятим кузовом.
Колись давно, на початку 1970-х один американець на ім’я Боб Чендлер, придбав собі стандартного ¾ -тонного пікапа Ford серії F-250. "Фордівські" пікапи серії F і досі є найбільш продаваним автомобілем Америки, тому покупка Боба була найбанальнішим вчинком в усіх Штатах. Проте сам Боб не був банальним громадянином: він їздив пікапом не тільки на роботу (він був будівельником), а й на ризиковані заміські покатушки по бездоріжжю.
Певно, на оффроуді F-250 зразку 1974 модельного року був не дуже успішним, і Боб Чендлер звернувся до такої захоплюючої справи як тюнінг. Він форсував двигун, вдосконалив трансмісію 4х4, підсилив та відліфтував підвіску… Зрештою справа дійшла до величезних (як на той момент) коліс від кар’єрного самоскида зовнішнім діаметром 1,15 метри (46 дюймів). І вийшло так, що машина почала привертати увагу людей на вулицях. Так прокачана машина стала рекламою майстерні Боба.
Народження "великої ноги"
Через значний кліренс і великі колеса машина отримала назву Bigfoot – велика нога. Кататись по преріях навколо рідного міста Бобу стало нудно, і він спробував на спір переїхати запозичену на звалищі стару машину. Потім ще одну – вийшло так само ефектно. Відтак, будівельник покинув будівництво і відкрив тюнінг-ательє для вдосконалення позашляховиків.
Попутно Боб заробляв виступами на різного роду автошоу і автомобільних змаганнях: в перервах між основними заходами він розігрівав публіку, демонструючи дивовижні можливості свого чотириколісного монстра. На очах вражених глядачів він стрибав з трамплінів, трощив паркани та стіни і звісно ж, нещадно утрамбовував у землю старі легкові машини. А потім Боба Чендлера разом з його машинами запросили у кіно – по-дорослому, відразу до Голівуду. І видовищні погоні на бігфутах раптом стали рекламою нового виду транспорту на всю Північну Америку. Бобові довелося розгортати свій атракціон у велике шоу бігфутів, яке працювало вже у межах всієї великої країни.
Як влаштовано бігфут
Масштабне шоу з безперервними гастролями потребувало нових і нових екземплярів чотириколісних монстрів. Довелося налагодити ціле виробництво, відтак, конструкцію було вдосконалено. Перш за все, машини збільшилися у розмірах, та й більш складні трюки вимагали більшої потужності двигунів. Відповідно, встановлювали більш спроможну трансмісію, яка б перетравлювала більший обертовий момент і потужність.
Наприклад, на Bigfoot-1 був серійний і на той час цілком звичний автомобільний V8 об’ємом 7,5 л на 370 к.с., але на нових модифікаціях стали встановлювати мотори з компресорним надувом потужністю понад 1000 коней, а пізніше – і 9-літрові турбо-"вісімки" на 1500 к.с. Така віддача двигунів була потрібна для швидкого розгону в межах невеликого майданчика для виступів – щоб важка машина могла стрибати і ефектно перекидатися, їй потрібна швидкість.
Затягнулися експерименти з колесами: спочатку вони сягнули 3-х метрів у діаметрі, але потім стандартом для бігфутів стала трохи менша розмірність – порядку 66″x43″x25″ (1676 мм x 1092 мм x 635 мм). Зменшені колеса виявились більш зручними для трюків, адже їх двигунові було простіше розкручувати під час розгону перед стрибком.
Нарешті, ці шоу-кари припинили бути пікапами з точки зору типу кузова. Власне, і компоновка машин ще наприкінці 1980-х років стала особливою – з центральним розташуванням двигуна, важільною підвіскою і мостами від армійських тягачів.
Коротко
У випадку з бігфутами ми маємо справу з яскравим масштабним шоу і називати ці створіння автомобілями можна з певним перебільшенням. Адже що на шляхах, що на пересіченій місцевості їхня транспортна доцільність близька до нуля. Щоправда, ніхто не буде заперечувати, що в якості елемента шоу ці машини виявились суперуспішними. Ну і іграшки для малюків не можна скидати з рахунків.
При підготовці статті були використані матеріали Autobild та Autocentre.
Нагадаємо, нещодавно РБК-Україна розповідало, чому пішохід не завжди правий.
