Вижити під час війни – не завжди означає зітхнути з полегшенням. У багатьох людей після евакуації з небезпечних регіонів або пережитої травматичної події виникає парадоксальне почуття провини. Це називається виною вцілілого – стан, коли радість і спокій змінюються соромом і сумнівами: "Чому я, а не вони?".
Як працює цей психологічний механізм і як дати собі право жити далі, розповів для РБК-Україна психолог сервісу Betobee, ЕФТ терапевт та СЕТА консультант Володимир Цельнікер.
Що таке вина вцілілого і як вона проявляється
Вина вцілілого – це емоційна реакція на ситуацію, де людина змогла уникнути небезпеки чи страждань, які зачепили інших. Це не обов'язково пов'язано зі смертю – достатньо просто пережити щось складне, коли інші залишаються у травмуючих умовах.
Наприклад:
- Ви виїхали з небезпечного міста до безпечного, а друзі, або близькі залишилися і перебувають у небезпеці. Або навіть хтось зі знайомих і близьких на жаль загинув
- Ви отримали допомогу, а хтось інший – ні
- Ви "вибралися" з важких стосунків або травматичного середовища, а хтось, кого ви знаєте залишився в цьому
- Ви просто маєте більше грошей, можливостей, ніж інші кого ви знаєте і це гризе.
Характерні думки:
- "Я врятувався, а вони – ні"
- "Мені соромно, що мені зараз добре"
- "Я не заслуговую на безпеку"
Ці думки зазвичай не проговорюються, бо у відповідь можна почути засудження і фрази на кшталт: "Заспокойся, і просто радій, що ти живий".
При цьому всередині щось стискається, коли лунає згадка про тих, кому пощастило менше. І людина ніби припиняє мати право на радість, спокій, задоволення від життя і безпеку.
Чому з'являється вина вцілілого
Емпатія та безсилля
Співчуття до інших і усвідомлення, що ви не можете їм допомогти, часто запускає почуття провини. Але в ситуації, коли ви не можете нічого змінити, ви відчуваєте біль. Це наче внутрішній крик: "Це несправедливо, я маю щось зробити!"
Суворі моральні установки
У багатьох людей є внутрішній "етичний кодекс", який приблизно звучить так: "Добра людина має допомагати", "Я не повинен тікати", "Я мав допомогти" – типові переконання, які конфліктують із реальністю. Саме тут і народжується внутрішній поділ: "я покинув", "я зрадив", "я не мав так діяти".
Втрата частини себе
Ідентифікація з тими, хто залишився, створює внутрішній розрив, бо фізично ви вже в безпеці, але психіка "залишається" з тими, хто постраждав. В голові крутиться: "Як я можу жити нормально, коли вони – там?", "Як я можу радіти життю, коли вони під обстрілами?" І це – абсолютно нормально, бо це спосіб залишатися з тими, хто далеко.
Психолог сервісу Betobee, ЕФТ терапевт та СЕТА консультант Володимир Цельнікер (фото надано автором)
Що можна з цим зробити
На жаль, вина вцілілого – це не той стан, який може пройти сам. Але це стан, з яким можна жити та змінюватися. І є безпечні способи собі допомогти.
Назвіть свій стан вголос
Промовляння знімає напругу. Фраза "Я відчуваю вину, бо вижив" – це вже перший крок. Те, що має ім'я, перестає бути безформним і всеохопним.
- "Мені важко, що у мене все добре, а в інших ні"
- "Мені добре, але я не дозволяю собі це відчувати, бо переживаю за інших".
Усвідомте, що ви не "поламались"
Це нормальна реакція психіки на травматичну подію. Вона говорить не про вашу слабкість, а про здатність відчувати глибоко. Ви не егоїст, у вас почуття нормальної людини, яка пережила ненормальні події.
Перетворіть вину на дію
Ви не зобов'язані рятувати всіх, щось виправляти. Але можете опорою для когось, якщо це вам під силу. Це може бути листування з тими, хто досі в зоні бойових дій – якщо це дає опору та підтримку.
Або розмова з другом, який мовчить після втрати чи робота, яку ви робите з гідністю. Донат, публікація, збір – це теж допомога.
Дозвольте собі жити
Ваше життя – не зрада тих, кому не пощастило. Те, що ви вижили, не зобов'язує вас жити у стані винуватого. І не означає, що ви тепер не маєте право на безпеку, радість, сенс життя. Право на радість – теж важливий спосіб вшанувати тих, кого втрачено.
Якщо стан поглиблюється – зверніться по допомогу
Безсоння, постійне відчуття безвиході, прокручування певних сцен, думки "я не заслуговую" – ознаки, що варто звернутись до спеціаліста, психолога, психотерапевта, психіатра. Піклуватися про свій психічний стан – здорова форма турботи про своє здоров'я.
Вас може це зацікавити:
- Як наважитися на відкриття власного бізнесу і справитися зі страхами
- Чому одні люди розсипаються через психологічні травми, а інші – тримаються?
- Як емоції можуть вас з'їсти зсередини, якщо ви їх постійно придушуєте
