Останнім часом тема мобілізації в Україні звучить усе гостріше. І справа вже не лише у війні чи втомі суспільства. Все частіше конфлікт між ТЦК та цивільними виходить за рамки побутових суперечок і переростає у відкриту словесну, а іноді й юридичну війну. Черговий спалах стався після жорсткого коментаря Київського територіального центру комплектування на тлі нападів на його працівників.
Риторика, що розділила
У своєму офіційному повідомленні ТЦК дозволив собі формулювання, які багатьох відверто шокували. Осіб, що уникають призову, назвали "сірою масою" та "бляклим плебсом", а ухилянтів фактично поставили в один ряд із ворогами та вбивцями. Для державної структури це виглядало надто різко, навіть на тлі війни.
Саме ця заява й стала тригером для хвилі обурення. Правозахисники та частина суспільства побачили в такій лексиці не боротьбу за порядок, а небезпечне знецінення людей.
Цифри, які важко ігнорувати
На цьому фоні особливо показовими виглядають дані, які озвучив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець. Якщо у 2022 році до омбудсмена надійшло лише 18 звернень щодо дій ТЦК, то у 2024-му їх стало понад 3400. Різниця – не просто статистична, вона сигналізує про системну проблему.
За словами Лубінця, йдеться не про поодинокі випадки, а про повторювані порушення, які фіксуються в різних регіонах.
Про що скаржаться люди
Серед найпоширеніших порушень, які підтверджує омбудсмен:
- незаконне фізичне утримання громадян;
- вилучення особистих речей і документів;
- обмеження свободи пересування;
- застосування сили без законних підстав.
Окремим болючим питанням стали військово-лікарські комісії. Часто рішення про придатність ухвалюють формально, за паперами. А вже у військових частинах таких мобілізованих визнають непридатними через реальний стан здоров’я і повертають назад. Людина ж у цей момент опиняється між двома системами.
Де зникає діалог
Правозахисники звертають увагу: ситуація загострюється ще й через відсутність нормального діалогу. Представники ТЦК говорять про обов’язок кожного захищати державу, що в умовах війни звучить логічно. З іншого боку, громадяни все частіше вказують на ігнорування базових процесуальних прав – права на адвоката, коректний медогляд, дотримання процедури.
Ці дві позиції ніби рухаються паралельно, але не перетинаються.
Позиція омбудсмена
Дмитро Лубінець наголошує: відповідальність за порушення закону має бути однаковою для всіх. Так, війна триває, і мобілізація є необхідною. Але це не скасовує вимоги діяти в межах закону та поважати права людини.
Він підкреслює, що силові методи й емоційна риторика не можуть замінити правові механізми.
Межа, яку не варто переходити
Радикальні висловлювання окремих представників ТЦК та нехтування юридичними процедурами лише поглиблюють розрив між армією і суспільством. У цій ситуації дедалі гостріше постає питання балансу – де закінчується державна безпека і починається свавілля, здатне підірвати довіру до самої ідеї захисту країни.
Джерело: 5692.com.ua
