Усе почалося ще задовго до 1996 року. Почалося з нестабільності, з намагання зрозуміти: хто ми тепер? якою має бути країна, яка щойно здобула незалежність? У 90-х в Україні було багато слів, мало впевненості, але точно було одне — бажання не залишитися в радянському минулому.
Конституцію готували не за один рік. Її творення було схоже на будівництво дому під дощем: все тече, все змінюється, а жити вже треба. Перші проєкти почали з’являтися ще 1990-го. За кілька років їх було понад півтора десятка — кожен із нюансами, кожен із претензією на ідеальність.
У ніч із 27 на 28 червня 1996 року все нарешті зійшлося. Депутати працювали в буквальному сенсі без сну — понад добу тривали суперечки, перемовини і напруга, яка відчувалась навіть у повітрі. І лише коли 315 голосів пролунали "за" — стало зрозуміло: країна має Основний Закон.
Як народжувалася Конституція: нічні дебати і політичні компроміси
Підготовка Конституції — це не тільки юридичний процес. Це було політичне протистояння, де зіштовхувались бачення, ідеології, страхи. Деякі не хотіли відмовлятися від старої системи, інші прагнули вписати європейські принципи.
Робота над текстом розтягнулася на роки. Лише тиск часу, суспільства, а подекуди і зовнішнього контексту змусив політиків сісти й домовлятися. Не без торгів, не без скандалів. Але домовилися. Конституція — це результат компромісу, а не одностайності.
Сім змін за 29 років: що додалося, а що — зникло
З 1996 року текст Конституції змінювали сім разів. Найвідчутніші корективи відбулися у 2004, 2011, 2013, 2014, 2016 і двічі у 2019 році.
- У лютому 2019-го до Основного Закону внесли чіткий напрямок: курс на вступ до ЄС та НАТО. Це вже не просто політична риторика, а закріплена стратегія.
- А восени того ж року депутати проголосували за скасування власної недоторканності. Тобто прибрали норму, яка раніше захищала парламентарів від кримінального переслідування без згоди Ради.
Варто нагадати, що змінити Конституцію — справа не з простих. Для цього потрібно щонайменше 300 голосів у парламенті. Важливо: цього не можна зробити під час війни — у період воєнного стану Основний Закон залишається зачиненим для редагування.
Що не чіпають ні війна, ні влада
Конституція закріпила низку прав, які залишаються недоторканними за будь-яких обставин. Навіть коли на вулицях триває блекаут, а у повітрі — дрони. Це ті самі статті, які гарантують людині життя, гідність, свободу, захист, правову допомогу, презумпцію невинуватості.
Йдеться, зокрема, про статті 24, 25, 27–29, 40, 47, 51, 52, 55–63. Їх не можна обмежити навіть у час війни. Бо саме вони — про базове. Про те, без чого держава стає безликою силовою машиною.
Про землю і її межі — окрема розмова
Один із найважливіших механізмів у Конституції — гарантія цілісності території. За законом змінювати межі України можна тільки через загальнонаціональний референдум. Але тут нюанс: під час воєнного стану проводити референдум — заборонено.
Це означає, що в умовах нинішньої війни будь-які домовленості про території — юридично нікчемні. Конституція не дає можливості узаконити втрату частини країни без прямої згоди народу. І це — її головний запобіжник.
Конституція — як щит. Навіть коли летить ракета
Основний Закон — не про свята з гімнами. Він про буденну безпеку: щоб тебе не вивели з дому без рішення суду, щоб ти мав право на захист, щоб політик не став царем. Цей документ працює, коли все летить шкереберть. Він не дає владі зійти з розуму і втратити межу. І в цьому його головна місія.
29 років тому ухвалення Конституції стало актом політичної зрілості. Сьогодні — це лакмусовий папірець нашої державності. Документ, що фіксує межу між законом і свавіллям. І поки ця межа існує, Україна продовжує триматися.
Джерело: 5692.com.ua
